«Молода Гвардія», 23.05.90
Олександр Евтушенко
Як Сина Божого привів на світ Дух Святий, так із голої ідеї виникла київська група «Банита Байда». Це моє сміливе припущення підтвердилося під час довгих і теплих товариських розмов з «ідеєносцями» концептуальної столичної формації. Отож, навесні 1989 року… зустрілися поет і піаніст-аматор Віктор Недоступ та бас-гітарист «Ер. Джазу» Дмитро Добрий-Вечір. У голові кожного, мов борщ у казані, кипіли ідеї. Те, що вони набрали музичного вигляду, - примха вдачі; можливо - найоптимальніша форма їхнього втілення в просторі й часі. Зібралися вони десь на хаті.
Дмитро ще й привів Тараса Бойка, котрий грав на гітарі, співав. Йому показали декілька заготовок, між якими трапилася «Різдвяна Ніч» (або «Діва Марія») - пісня, що посяде чільне місце в майбутньому репертуарі «Банити Байди». Недоступ розклав своє добро: вірші і таке інше. Збіглися художні смаки, музичні орієнтири. А головне - вони зійшлися на тому, що потрібно відроджувати у музиці український архетип; більше того, його треба не звужувати, а навпаки - розширювати, спираючись на космогонічні риси будь-якого етносу.

Віктор Недоступ:
Про «Баниту Байду» можна сказати так: формація схожа на птаха, що об’ївся шротом (приблизно три-чотири кіла) і ледве злетів. Прошу його не плутати із сумнозвісним бодлерівським Альбатросом - цим традиційним виправданням невдах-естетів. Бо літає «Банита Байда», мов крокодил. Низенько-низенько. Всі дивляться, й кажуть: «О!» або «Тю!» . Ну що ж, коли дерево виросло криве, в тому для більшості нема нічого химерного. Інша справа - якої воно породи? «Крісонівські» заїзди, приправлені героїчною українікою? Естествуючі бугаї? Євангелісти? Шаманствуючі бонвівани? Барокові амікошони? Не сушіть собі голови. Ми ж не сушимо…

І ми, ті, хто слухає «Баниту Байду», - не сушили. Але - невідомо далі. Програма, яку нещодавно в концертах обкатувала на слухачеві група, зліплена за три місяці репетиційного сидіння у чорта на рогах - десь на Воскресенці, на пташиних правах. Записи й подальші репетиції здійснювались у піратський спосіб - то там, то сям.

Віктор Недоступ:
Духовної єдності в групі немає. Зате маємо психоделічну нервозність яка, мабуть, дратує слухача. Разом з тим виховали в собі рису здорового «побарабанізму», який примушує того ж слухача прислухатися, а інколи - навіть викликає довіру. Виступи відбуваються так: спочатку поганий, а затим - навпаки, вбачаю в цьому якесь Боже попередження: давайте, хлопці, - або туди, або сюди. А хлопці - ні в небо, ні в землю. Я ж і кажу - мов крокодил…

Що б там не говорив Віктор Недоступ, думаю, їм вдалося деякою мірою відродити (звісно, у своїй редакції) український архетип темпераменту, примусити його закліпати очима в сучасній рок-музиці. Вдалося, як на мене, відтворити й український мелос на якомусь - не обов’язково «стьобовому» рівні. Адже поки що «Баниті Байді» вдається уникати як фальшивого тону, так і національної закомплексованості. І того, й іншого нині багато в українській культурі. «Бо свого часу верхи їй, - як говорить Віктор Недоступ, - добряче-таки відбили…»
До речи, «Банита Байда» зовсім не заперечує необхідність добре зіграної ритм-секції. Також команду хвилюють і поняття «музичного вітру», драйву, етносу, розкладки голосів, тембральної неповторності, імпровізаційності. А ще - хлопці свято вірять у власну репетиційну точку, в гарний апарат і хороші інструменти. «Ти спиш», «Палаючий ерос», «Колискова для вовка», «Діва Марія», «Політ Сови», «В пивниці» - ось пісні, що визначають вісь «байдовського» репертуару. Знято навіть два кліпи за двома номерами. Хоча б - про «В пивниці». Естетика цього вірша - він написаний поетом Євгеном Плужником із генерації українського розстріляного відродження 20-30 років - це трагічне передчуття голоду, колективізації, тоталітарного поневолення України. «Політ Сови», зовсім інша річ. Тут - гоголівська естетика такого собі вертепу з чортівнею, але - пропущеного ще й через урбаністичну свідомість «героїв сьогодення». Принаймні, відеоряд мав бути таким. Усе, що потрапляє до кадру, побачене очима Сови, яка злітає з горища, ширяючи над землею й викидаючи різні «відьмацькі» коники.

І знову Віктор Недоступ:
Так, ми вичавлюємо із себе раба. Але якось кволо: по-чеховськи, по краплині. А треба було б ганяти його дрючком. Ми ж ні - лагідно так якось… Завдяки цьому і вписуємося в різні ідіотські тусовки. Єдина нормальна компанія цього року трапилася на «Йолках-Палках-90». На другий день різдвяного фестивалю. Тоді - пощастило. Незважаючи на концептуального Соколова… Врешті-решт, уся ця рок-музика - то велика ілюзія. Ми ж бо не отец-батько-пастир, а публіка - не стадо баранів, хоча інколи верещить, мов недорізані вівці. Ілюзія навіть і в тому, що ти причетний до вічності, до якогось там процесу. Адже Вічність була і без тебе, а процес відбувається поза тобою.

Напевно, щоб спростувати щойно висловлений високий песимізм Віктора Недоступа, «Банита Байда» й увічнюватиме свою нинішню програму. Йдеться про запис дебютного магнітного альбому, який називатиметься «Камз бек, Хохли!». Його, згідно з авторським задумом, з одного боку, урівноважить трепетна лірика, з другого - здоровий «побарабанізм». Поневіряння, безпритульність, похмурість - все це в минулому. Нові номери «Банити Байди» будуть радісними, ритмічними і, звичайно, - архитиповими. Їх формуватиме вже усталений склад: Тарас Бойко - гітара, вокал; Дмитро Добрий-Вечір - бас-гітара, вокал; Микола Родіонов - барабани; Віталій Климов - гітара, вокал; Віктор Крисько - скрипка; Валерій Примост - перкусія; Віктор Недоступ - клавішні, вокал.

P.S.
«Баниту Байду» запросили до Львова. Кияни гратимуть на весело-концептуальному студентському фестивалі гумору, абсурду і відповідної музики «Вивих-90». Це 25-27 травня.